Сценарій "Сльоза Божої матері"

 Лінійка-реквієм до річниці Голодомору «Сльози  Божої Матері»

Мета заходу: донести до учнів матеріали дослідження, документи, факти на відзначення страхітливої історичної події – голодомору в Україні 1932 – 1933 років; висловити гірку правду, щоб знали юнаки і дівчата через які страждання пройшов наш народ.

Обладнання: магнітозаписи «Реквієм» А. Моцарта, «Молитва за убієнних голодом», Л.Бондарева, документальний фільм «Колос правди»; свічки у підсвічниках; напис «Злочин проти нації»

Матінко Божа – усі ідуть до тебе на прощу. Вислухай і мою сповідь. Все своє життя я несла страшний тягар, здавалось, полопають жили, але кожен раз, підставляючи оголену душу свою, я знала, що вистою, що відстою своє право на щастя. Допоможи мені і всім людям стати рабами Божими, а не земних диктаторів рабами. Амінь.
Улас Самчук «Марія»

Читець(за сценою, звучить дзвін ).

                 Не  звільняється  пам’ять.  Відлунює  знову  роками.

                 Я  зітхну …  запалю  обгорілу  свічу.

                 Помічаю:  не  замки – твердині,  ні  храми –

                 Скам’янілий  чорнозем – потріскані  стіни  плачу.

                 Піднялись,  озиваються  в  десятиліттях

                 З  далини,  аж  немов  з  кам’яної  гори

                 Надійшли.  Придивляюсь: «Вкраїна  ХХ  століття».

                 І  не  рік,  а  криваве  клеймо: «тридцять  три» .

Учень 1. Голод 1932-1933 років в Україні - то найбільша трагедія людства XX століття, коли голодною смертю загинули мільйони українців, більше ніж під час Другої світової війни.

Читець. 

А люди біднії в селі,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися у хатах -
Та й мруть…
Сумують комини без диму,
А за городами, за тином
Могили чорнії ростуть.
Гробокопателі в селі
Волочать трупи ланцюгами
За царину і засипають
Без домовини.

Виходять учні - душі померлих дітей.
1 учениця. А мені заподіяли смерть за п’ять колосочків. Було це літечком тридцять третього. Я з маленькою сестричкою Катрусею пішла на колгоспне поле по колосочки. Ой, як хотілося їстоньки…

 2 учениця  Опухла від голоду, сиділа на межі і рученятами ловила коника, щоб з’їсти його. Я озирнулася, зійшла з межі, з’їла один колосок, два, три, п’ять…і мене забили за п’ять колосочків, а мені тоді було лише шість рочків. (підходить до читця, бере свічку).
3 учениця. І мені захотілось їстоньки, мене Ганнусею звали. Спочатку померли мої бабуся і дідунь. З голоду вони опухли і здавалися дуже великими. Прийшли дядьки, повкидали їх на воза і повезли в село до ями.

4 учень Мій таточко пішов до міста за хлібом і не повернувся. Я в матінки все просила: «Відріж мені пальчика, я його з’їм, а то він не перекушується». Мама обіймала, цілувала мене, а з її  очей котилися сльози   (підходить до читця, бере свічку).
 Виходить Україна-Мати. На плечах у неї чорний шарф і в руці свічка. 
Україна-Мати: Дітоньки мої, заждіть! Івани, Марії, Степани.. Стривайте! Куди ж ви? Як же я без вас? (Голосніше) Прости, небо! Прости, земле! Простіть, зорі! Роде наш небесний! Народе Божий неоплаканий! Лика неціловані, руки не перехрещені! Душі рідні перед господніми воротами не благословенні… 

Чтець Схилімо голови свої

Всі перед жертвами катів,

Що в муках покидали світ,

Хоч жити кожен ще хотів...
Учні ставлять на стіл Національну книгу пам’яті
 чтець . Дні минають.
Минають місяці. Село
Навік замовкло, оніміло,
І кропивою поросло.
  чтець   У той рік заніміли зозулі.

    Накувавши знедолений вік.

   І стоїть ще й тепер Україна,

   Як скорботна німа край могил. 

Читець.

Голодомору  сльози  і  могили …

І  перед  ними  ми  в  боргу  завжди

За  тих,  що  крихти  хліба  не  доїли

І  не  допили  чистої  води.    

Ще  душі  є  порожні,  як  руїни,

Які  в  житті  не  дихали  добром,

Що  віддали  у  жертву  Україну

І,  як  раба,  страждальний  мій  народ

Але  зернина,  що  у  полі  скресла,

Надією  і  вірою  зросла

І  Україна,  як  народ,  воскресла

І  наша  віща  доля  ожила.

Ісус  Христос  у  заповітну  пору

Зніс  на  Голгофу  непокори  хрест …

Та  не  погасне  біль  голодомору

І  вічна  наша  пам’ять  не  помре

Диктор:Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно. 

Ведуча: Світ мав розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся, Земля обертається як і належить, і ми ходимо по ній зі своїми тривогами і надіями. Ми – єдині спадкоємці всього того, що було.  Тож, пом’янемо великомучеників нашої тяжкої історії, згадаймо мільйони українських людей, які загинули мученицькою смертю від голоду, пом’янемо тисячі синів і дочок України, життя яких проковтнула чорна машина репресій.

Ведуча:  Вшануймо їх світлу пам'ять хвилиною мовчання…
Хвилина мовчання. Лунає метроном

Чтець  Засвіти свічу на вікні.
Хай промінням сягне до зорі,
Хай освітить весь світ співчуттям.
Це збагни ти собі і затям.

Засвіти у серці свічу.
І думками туди я мчу,
Де мільйони моїх братів
В смерть летіли по волі катів.

Запалімо мільйони свічок!
Душі тих малих діточок
З болем з неба за нами зорять.
І німують. Мовчать.

Засвіти свічу, засвіти!
Хай здригнуться від правди світи.
Хай дізнається вся Земля:
Панахиду Вкраїна справля…

Ведуча. Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню – частинки вічного. А світло цих свічок хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас. Вони повинні жити в нашій пам’яті.

Ведуча Згадуючи одного – згадуємо про мільйони. То ж давайте разом звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими. Нехай у мільйонах вогників згорить страшний спадок голодомору та вічні вогні пам’яті не згасають. . 
Ведучий. Ми закликаємо  вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору. Віримо, що в ці дні по всій Україні люди запалять свічки, щоб пом'янути тих, кого забрали сталінські катівні та голодна смерть. Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.
Ведуча Оголошуємо вам, що 26 листопада по всій території України діятиме акція «Запали свічку» по вшануванню пам’яті жертв Голодомору.  Поставте та запаліть свічечку на своєму підвіконні. Нехай вогник пам’яті за невинно убієнними буде знаком вашої скорботи. Акція триватиме з 16.00 до 24.00 години.

Ведучий: Нехай свіча пам’яті у вашому серці не згасне!